Апракос 106
Седми~ца г&-z по пzтьдесz~тнице
Рим., 101 зач., IX.6-19
(За? Rа.) Брaтіе, не тaкоже, ћкw tпадE сл0во б9іе: не вси1 бо сyщіи t їҳлz, сjи їҳль, ни занE сyть сёмz ґвраaмле, вси2 ч†да: но во їсаaцэ, речE, наречeтсz ти2 сёмz. Си1рэчь, не ч†да пл0тскаz, сі‰ ч†да б9іz: но ч†да њбэтовaніz причитaютсz въ сёмz. Њбэтовaніz бо сл0во сіE: на сіE врeмz пріидY, и3 бyдетъ сaррэ сhнъ. Не т0чію же, но и3 ревeкка t є3ди1нагw л0жа їсаaка џтца нaшегw и3мyщи: є3щe бо не р0ждшымсz, ни сотвори1вшымъ что2 бlго и3ли2 ѕло2, да по и3збрaнію предложeніе б9іе пребyдетъ не t дёлъ, но t призывaющагw, речeсz є4й, ћкw б0лій пораб0таетъ мeншему, ћкоже є4сть пи1сано: їaкwва возлюби1хъ, и3сavа же возненави1дэхъ. Что2 u5бо речeмъ; Е#дA непрaвда ў бGа; Да не бyдетъ. Мwmсeови бо гlетъ: поми1лую, є3г0же ѓще поми1лую, и3 ўщeдрю, є3г0же ѓще ўщeдрю. Тёмже u5бо ни хотsщагw, ни текyщагw, но ми1лующагw бGа. Глаг0летъ бо писaніе фараHнови: ћкw на и4стое сjе воздвиг0хъ тS, ћкw да покажY тоб0ю си1лу мою2, и3 да возвэсти1тсz и4мz моE по всeй земли2. Тёмже u5бо є3г0же х0щетъ, ми1луетъ: ґ є3г0же х0щетъ, њжесточaетъ. Речeши u5бо ми2: чесw2 рaди є3щE ўкорsетъ, в0ли бо є3гw2 кто2 проти1витисz м0жетъ;
Мф., 38 зач., Х.32-36
(За? lи.) РечE гDь свои6мъ ў§никHмъ: всsкъ и4же и3сповёсть мS пред8 человBки, и3сповёмъ є3го2 и3 ѓзъ пред8 nц7eмъ мои1мъ, и4же на нб7сёхъ: ґ и4же tвeржетсz менє2 пред8 человBки, tвeргусz є3гw2 и3 ѓзъ пред8 nц7eмъ мои1мъ, и4же на нб7сёхъ. Не мни1те, ћкw пріид0хъ воврещи2 ми1ръ на зeмлю: не пріид0хъ воврещи2 ми1ръ, но мeчь: пріид0хъ бо разлучи1ти человёка на nтцA своего2, и3 дщeрь на мaтерь свою2, и3 невёсту на свекр0вь свою2. И# врази2 человёку домaшніи є3гw2. И# бhсть, є3гдA соверши2 їҳсъ заповёдаz nбэманaдесzте ўчн7к0ма свои1ма, прeйде tтyду ўчи1ти и3 проповёдати во градёхъ и4хъ.